Девід Балтімор – досвідчений дослідник, викладач і громадський захисник науки та техніки. Він вважається одним із найвпливовіших біологів у світі. Удостоєний Нобелівської премії в 1975 році за дослідження в галузі вірусології, Балтімор глибоко вплинув на національну наукову політику. Зокрема, він посприяв активному дослідженню рекомбінантної ДНК та епідемії СНІДу. Докладніше читайте далі на i-queens.
Раннє життя
Девід Балтімор народився 7 березня 1938 року в Нью-Йорку. Він зростав у районах Квінза Форест-Гіллз та Реґо-Парк. Оскільки мати вважала міські школи недостатньо хорошими, у другому класі Девід переїхав із батьками до селища Ґрейт-Нек, що в штаті Нью-Йорк.
Хлопець суворо дотримувався єврейських свят і відвідував синагогу, оскільки його батько був ортодоксальним євреєм. У старшій школі Девід зацікавився біологією, після того як провів літо в біомедичній Лабораторії Джексона в штаті Мен. Тоді ж він познайомився з Говардом Теміном, з яким пізніше розділив Нобелівську премію.
У 1960 році Балтімор здобув ступінь бакалавра хімії у Свортморському коледжі (Пенсільванія). Під керівництвом Джорджа Стрейзінгера Девід протягом літа працював у лабораторії Cold Spring Harbor (острів Лонг-Айленд). Тамтешні науковці запропонували йому подати заявку до Массачусетського технологічного інституту – одного з найкращих у США та загалом у світі технічного університету.

У 1960 році Балтімор таки вступив до аспірантури Массачусетського технологічного інституту. У 1961 році він опанував курс із вірусології тварин у лабораторії Cold Spring Harbor, після чого здобув ступінь PhD у Рокфеллерському університеті (Нью-Йорк).
Нобелівська премія
У 37 років науковець отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини за дослідження в галузі вірусології. Премію Балтімор розділив із Говардом Теміном і Ренато Дульбекко. Науковці окремо одне від одного відкрили взаємодію між пухлинними вірусами та генетичним матеріалом клітини.
Балтімор зробив відкриття, яке дало ключ до розуміння життєвого циклу ретровірусів, як-от ВІЛ. Він допоміг науковій спільноті просунутися у вивченні рекомбінантної ДНК та епідемії СНІДу. Рекомбінантною називається молекула ДНК, отримана за допомогою методів генетичної інженерії (молекулярне клонування).
Балтімор продемонстрував, що певні РНК-віруси, які спричиняють пухлини, містять незвичайний фермент – зворотну транскриптазу. Цей фермент транскрибує РНК у ДНК. До цього часу вважалося, що можливий лише перехід інформації від ДНК до РНК. Зворотна транскриптаза відіграла важливу роль в ідентифікації ВІЛу як причини СНІДу. Згодом це посприяло створенню кількох препаратів для придушення ВІЛу.

Відкриття зворотної транскриптази ознаменувало не тільки нову главу в дослідженні раку, але й мало більш загальні та далекосяжні біологічні наслідки. Знання про функціонування зворотної транскриптази через кілька років виявилося вирішальним для розуміння ретровірусів. Виявляється, новоутворена вірусна ДНК інтегрується в інфіковану клітину-господаря, що може перетворити інфіковану клітину на ракову.
Успішна кар’єра
Протягом майже 30 років Балтімор викладав у Массачусетському технологічному інституті. Під час своїх ранніх досліджень він вивчав молекулярні процеси, що лежать в основі здатності вірусу поліомієліту вражати клітини. Це спонукало його до роботи над іншими РНК-вірусами, особливо тими, що спричиняють рак.
Після здобуття Нобелівської премії Балтімор реорганізував свою лабораторію, переорієнтувавшись на імунологію та вірусологію. Зокрема, він вивчав патогенез вірусу мишачого лейкозу Абельсона та диференціацію лімфоцитів. Вчений також розробив Балтіморську класифікаційну систему, яка класифікує віруси на 7 груп відповідно до їхнього типу геному та методу реплікації.
У 1986 році його лабораторія виявила фактор транскрипції NF-κB – сімейство білкових комплексів факторів, які контролюють транскрипцію ДНК і виживання клітин. NF-κB є майже в усіх типах клітин тварин і бере участь у клітинних реакціях на такі подразники, як стрес, цитокіни, вільні радикали, важкі метали, ультрафіолетове опромінення тощо. Неправильна регуляція NF-κB найчастіше спричинена онкологією, запальними та аутоімунними захворюваннями, септичним шоком, вірусною інфекцією та неправильним розвитком імунітету.

Утім, найзначнішим внеском лабораторії Балтімора в галузь вірусології стало відкриття генів, що активують рекомбінацію. Перед закриттям у 2019 році лабораторія зосередилася на фізіологічних і патологічних функціях мікроРНК і контролі запальних та імунних реакцій організму.
У 1990 році Девіда Балтімора призначили шостим президентом Рокфеллерського університету. Він поступово перевіз свою дослідницьку групу до Нью-Йорка та продовжив робити внесок у вірусологію та клітинну регуляцію. Після відставки в 1991-му Балтімор залишився на факультеті цього вишу та продовжував дослідження до 1994 року.
У 1997–2006 роках Балтімор обіймав посаду президента Каліфорнійського технологічного інституту. Його також призначили директором Об’єднаного центру трансляційної медицини. Він був директором-засновником Інституту біомедичних досліджень Вайтхеда, що в Кембриджі (Массачусетс). Мета цієї структури – покращувати здоров’я людини за допомогою базових біомедичних досліджень.
Ранній прихильник федеральних досліджень СНІДу, Балтімор був співголовою Комітету з національної стратегії боротьби зі СНІДом Національної академії наук у 1986 році. З 1996 року він також очолював Комітет із дослідження вакцини проти СНІДу Національного інституту охорони здоров’я.
До 2007 року Балтімор був членом Незалежного громадського наглядового комітету в Каліфорнійському інституті регенеративної медицини. Він допоміг заснувати компанію Calimmune, що прискорює перспективу генної терапії для звільнення пацієнтів від хронічних і невиліковних захворювань. Крім того, науковець долучився до створення Immune Design – компанії, що проводить передові дослідження в галузі імуноонкології. Він є членом багатьох наукових консультативних рад, як-от Broad Institute, Ragon Institute, Regulus Therapeutics тощо.
Нагороди та спадщина
У 1970 році дослідник отримав Премію Гюстава Стерна з вірусології, через рік – премію Eli Lilly and Co. з мікробіології та імунології, у 1999-му – Національну медаль науки, а у 2000-му – Премію Фонду Воррена Альперта.

У 1974 році ньюйорківець став членом Національної академії наук США, Американської академії мистецтв і наук та Інституту медицини НАН. У 1984 році його прийняли до Американської асоціації імунологів, а в 1997-му – Американського філософського товариства. У 2019 році Каліфорнійський технологічний інститут назвав програму стипендій для випускників з біохімії та молекулярної біофізики на честь Балтімора.
Один із найвпливовіших біологів у світі, Девід Балтімор вплинув на національну наукову політику щодо дослідження рекомбінантних ДНК та епідемії СНІДу. Він допоміг заснувати успішні біотехнологічні компанії та долучився до роботи багатьох важливих наукових структур.