Піонер імунології Генрі Шервуд Лоуренс присвятив життя дослідженню функцій лімфоцитів – головних клітин імунної системи. Він відкрив речовини, що відіграють вирішальну роль у захисті організму від різноманітних інфекційних агентів. У ХХІ столітті виявлені ним крихітні молекули – ключ до здоров’я та благополуччя. Лоуренс був високоповажаним клініцистом, який спеціалізувався на інфекційних захворюваннях, а також відданим викладачем і прикладом для наслідування для молодих лікарів. Докладніше про новатора читайте далі на i-queens.
Раннє життя
Генрі Шервуд Лоуренс народився 22 вересня 1916 року в районі Квінза Асторія. Його батько був співробітником залізниці, а мати – домогосподаркою. Після смерті батька в 1937 році Лоуренс став єдиним годувальником матері та кількох двоюрідних братів і сестер, чиї батьки залишилися без роботи під час «Великої депресії». Після роботи хлопець відвідував пари у виші, навіть не переодягаючи робочу уніформу. Працював Генрі на залізничній станції в Нью-Йорку помічником бригадира.
Освіта та військова служба
У 1938 році Лоуренс вступив до Школи медицини Нью-Йоркського університету та отримав неповну стипендію у розмірі 200 доларів на рік. Цих коштів було недостатньо, тому мама продала свої поліси страхування життя, аби допомогти синові здобути освіту.
Під час Другої світової війни Лоуренс служив офіцером-медиком на кількох кораблях Військово-морських сил США. Він брав участь у вторгненні в Нормандію (регіон на північному заході Франції), південну частину Франції та японське місто Окінаву. За свої заслуги був нагороджений медаллю «Бронзова зірка» та деякими іншими відзнаками. Після війни Лоуренс продовжив навчання. Він здобув ступінь магістра з внутрішньої медицини в Нью-Йоркському університеті. Внутрішня медицина займається профілактикою, діагностикою та лікуванням різних захворювань у дорослих.
Кар’єра
У 1959–2000 роках Лоуренс очолював відділ інфекційних захворювань та імунології Нью-Йоркського університету. Крім того, у 1964–2000 роках він працював співдиректором відділу медичних послуг у лікарнях при Університеті Белв’ю та Нью-Йоркському університеті. У 1974–1979 роках Лоуренс очолював онкологічний центр альма-матер, а в 1989–1994-х – дослідницький центр зі СНІДу. Крім того, імунолог створив та редагував медичний журнал Cellular Immunology.
Генрі Лоуренс був справжнім експертом з інфекційних хвороб. Він дослідив, як організм відторгає трансплантовані органи та як різні умови можуть пошкодити тканини. Лоуренс виявив зв’язок між імунною реакцією клітин на мікроби та трансплантовані органи.
Він також дослідив багато аспектів функціонування лімфоцитів й імунних клітин, і його робота дала підказки для подальшого відкриття імунних речовин, відомих як цитокіни. Ці невеликі пептиди й білки регулюють міжклітинні й міжсистемні взаємодії в організмі, зокрема виживання клітин, стимуляцію або пригнічення їх росту, диференціацію, функціональну активність тощо.
Як клініцист, Лоуренс завжди наголошував на співчутливому та шанобливому підході до лікування пацієнтів. Він особливо добре ставився до молодих дослідників і був дуже зацікавлений у навчанні, наставництві та просуванні своїх колег. Під час зустрічей із провідними вченими Лоуренс завжди намагався згадати під час розмови про своїх підопічних чи студентів, аби допомогти їм знайти кар’єрні можливості. Він поважав сімейне життя працівників і дозволяв приводити дітей на роботу.
Важливе відкриття
У той час інші вчені зосереджувалися на популярному вивченні плечового імунітету та природи імуноглобулінів на експериментальних тваринах. Утім, Лоуренс зосередився на організмі людському. Він наголошував на ролі клітинного імунітету у відповідях людини на захворювання та антигенні агенти.
У 1949 році Лоуренс зробив дуже важливе відкриття в процесі вивчення туберкульозу, який на той час був серйозною загрозою для здоров’я. Зокрема, вчений виявив, що імунна відповідь може передаватися від донора до реципієнта через ін’єкцію екстракту лейкоцитів (білих кров’яних тілець). Дещо пізніше науковець дійшов висновку, що цей імунний екстракт повинен містити фактори, які уможливлюють передавання імунітету донора реципієнту. Він назвав їх «факторами перенесення» (трансфер-фактори). Це інформаційні молекули, які є носіями пам’яті імунної системи.
Подальші дослідження
Після відкриття Лоуренсом інформаційних молекул почалися активні дослідження цього явища. Вчені вірили, що це найкращий засіб для зміцнення імунної системи та здоров’я. До досліджень були залучені представники понад 60 країн.
У 1986 році двоє вчених виявили, що матері передають трансфер-фактори своїм дітям через молозиво (перше материнське молоко). Завдяки цьому імунна система дитини може впоратися з різними патогенами. Ці ж вчені виявили, що те саме роблять корови. Часто телята не виживали, якщо не отримували молозива від матері. У 1989 році Гері Вілсон і Грег Педдок вилучили з коров’ячого молозива трансфер-фактори, що призвело до отримання концентрованої форми. Ця унікальна запатентована технологія дозволила відокремити трансфер-фактори для споживання людиною з метою зміцнення імунної системи.
У 1998 році Девід і Б’янка Лісонбі запустили компанію 4Life Research, що створює продукти на основі трансфер-факторів. Природні імунокоректори – джерело концентрованих низькомолекулярних пептидів для покращення функцій імунної системи. Вчені 4Life Research виявили, що курячі яйця також містять трансфер-фактори. А суміш цих молекул із коров’ячого молозива та яєчних жовтків фактично перевершує трансфер-фактори від людини.
Трансфер-фактори, отримані з крові людини, коров’ячої або мишачої селезінки, не використовуються в стандартній клінічній практиці. Натомість переважно використовуються саме ті, що отримані з коров’ячого молозива та/або жовтків курячих яєць.
Особисте життя
Лоуренс познайомився зі своєю дружиною Доротеєю Уезербі, коли вона працювала в бухгалтерії United China Relief Campaign. Пара узаконила стосунки в 1943 році. Це був початок довгого та щасливого життя. Доротея нерідко відгукувалася про Лоуренса як найкращого чоловіка, якого вона коли-небудь зустрічала. Пара виховувала дочку та сина.
Лоуренс був люблячим і відданим батьком. Він завжди прислухався до дітей, сприймаючи їх як окремих особистостей із власною думкою. Генрі ніколи не проявляв до членів своєї сім’ї агресії чи зверхнього ставлення. Одного разу він мав залишитися в Парижі на тиждень після виступу в Інституті Пастера. Однак він здивував свою родину, коли повернувся наступного дня після виступу. Лоуренс надто сильно сумував за рідними, тому не міг довго бути далеко від них. Він приносив Доротеї квіти кілька разів на тиждень і регулярно залишав їй романтичні записки по всьому будинку.
Помер новатор 5 квітня 2004-го на Мангеттені у віці 87 років. Він залишив про себе пам’ять як про видатного лікаря, піонера в дослідженні клітинно-опосередкованого імунітету та зразкового сім’янина. Клініцист і викладач став джерелом натхнення для студентів-імунологів та молодих лікарів.