Квінз має особливе місце в історії нью-йоркського стріт-арту. У цьому районі вуличне мистецтво стало не лише способом самовираження, а й відображенням соціальних змін, імміграційних історій та боротьби за публічний простір. У цій статті на i-queens.com розповідаємо про легендарний 5Pointz, розвиток Welling Court Mural Project, перетворення графіті на частину міської економіки та конфлікт між художниками, девелоперами й процесами джентрифікації, які назавжди змінили культурний ландшафт Квінза.
Від вагонів сабвею до стін мегаполіса: зародження тегінгу та «хрестовий похід» влади проти стріт-арту
У кінці 1960-х та у 1970-х роках графіті в Нью-Йорку почало стрімко розвиватися, охоплюючи систему метрополітену та робітничі квартали міста. Спочатку це явище не мало яскраво вираженого ідеологічного чи політичного забарвлення. Все починалося з «тегування» — коли підлітки залишали свої імена або прізвиська на стінах шкіл та ігрових майданчиків. Художники швидко зрозуміли, що вагони метро є ідеальним способом показати свою творчість всьому місту.
З часом з’явилися нові виклики. Міська влада та компанія Metropolitan Transportation Authority (MTA) оголосили графіті вандалізмом та символом міського безладу.
У 1984 році транзитне управління Нью-Йорка розпочало п’ятирічну програму з викорінення графіті. Цей рух, відомий як Clean Train Movement, призвів до того, що до 1989 року з експлуатації було виведено останній розмальований потяг. Втративши доступ до вагонів метро, художники були змушені переміститися на вулиці, перетворивши фасади та дахи будинків на «вуличні галереї».
Легендарний 5Pointz: як фабрика лічильників перетворилася на світову «Мекку графіті»
У боро Квінз розташовувався один з найвідоміших у світі осередків вуличного мистецтва — комплекс 5Pointz. Ця будівля, зведена у 1892 році як фабрика з виробництва лічильників для води Neptune Meter, була придбана девелопером Джеррі Волкоффом у 1970-х роках. Замість негайної реконструкції, Волкофф почав здавати приміщення в оренду.
У 1993 році Пет ДіЛілло заснував тут простір під назвою Phun Phactory, щоб надати художникам легальне місце для творчості. Проте справжня слава прийшла у 2002 році, коли куратором став графіті-райтер Джонатан Коен (відомий як Meres One). Він перейменував комплекс на 5Pointz, що символізувало злиття п’яти районів Нью-Йорка, та перетворив його на світову мекку для тисяч художників. Будівля площею понад 200 000 квадратних футів була повністю вкрита яскравими муралами, а всередині розташовувалися близько 200 художніх студій. До знесення сюди щодня приїжджали десятки туристичних автобусів.
Після 40 років володіння будівлею, родина Волкоффів вирішила знести 5Pointz, щоб побудувати на його місці дві елітні житлові вежі. У серпні 2013 року Комісія з міського планування Нью-Йорка одноголосно схвалила цей проєкт. Попри мітинги, петиції та спроби художників надати будівлі статус пам’ятки, в ніч на 19 листопада 2013 року Волкофф найняв робітників, які раптово зафарбували всі мурали білою фарбою.
Цей акт вандалізму з боку власника призвів до безпрецедентного судового позову. Художники подали до суду на підставі Закону про права візуальних художників 1990 року (Visual Artists Rights Act, VARA). Цей закон захищає твори візуального мистецтва, які мають «визнаний статус» (recognized stature), від навмисного спотворення чи знищення.
У лютому 2018 року суддя присудив виплатити 21 художнику компенсацію у розмірі 6,7 мільйона доларів за знищення 45 робіт. Апеляційний суд підтвердив це рішення у 2020 році, що стало першим в історії прецедентом захисту графіті на федеральному рівні.
Артвошинг та джентрифікація: як бунтарське мистецтво стало інструментом для підвищення цін на нерухомість
Знищення 5Pointz підняло на поверхню ще одну гостру проблему сучасних мегаполісів — артвошинг (artwashing). Цей термін, що став популярним у середині 2010-х років, описує використання художніх практик для ребрендингу знецінених або промислових районів.
Девелопери часто спонсорують створення муралів або тимчасових артпросторів, щоб надати району іміджу «креативності» та «модності». Співпрацюючи з вуличними художниками, забудовники виявили, що графіті більше не знижує ціну нерухомості — це міф. Навпаки, молодь, яка мігрує до великих міст, цінує ознаки автентичної урбаністичної культури.
Дослідження бізнес-школи Ворицького університету підтвердило наявність кореляції між більшою кількістю муралів у районі та вищими цінами на житло.
У результаті такої комерціалізації стріт-арту виникає парадокс: мистецтво, яке спочатку було голосом маргіналізованих верств населення, стає інструментом підвищення орендної плати, що зрештою витісняє з району як самих художників, так і місцевих жителів з низьким рівнем доходу.
Lady Pink проти стереотипів: як емігрантка з Еквадору підкорила чоловічий світ нью-йоркського підпілля
У чоловічому світі раннього нью-йоркського графіті яскраво виділялася Сандра Фабара, відома під псевдонімом Lady Pink. Вона народилася в Еквадорі та в семирічному віці переїхала до району Асторія у Квінзі.
Фабара почала малювати графіті у 1979 році. Ім’я Pink їй дав інший відомий райтер Seen, і вона прийняла його, щоб зробити свою жіночу стать видимою в графіті-спільноті. З 1979 по 1985 роки дівчина активно розмальовувала потяги нью-йоркського метрополітену, ставши однією з найперших і найпомітніших жінок у цьому русі.
Lady Pink також була тісно пов’язана з 5Pointz. Її мурал Pink (2007) знаходився на стінах комплексу і був знищений під час сумнозвісного зафарбовування у 2013 році. Вона стала однією з художниць, які отримали компенсацію за знищення своїх робіт у рамках позову за законом VARA. Сьогодні Lady Pink продовжує жити та працювати, створюючи студійні картини та масштабні мурали, її роботи зберігаються у Вітні та Бруклінському музеї.
Відповідь громади Квінза: фестиваль Welling Court та перетворення нелегальних звалищ на Парк Сократа
Попри комерціалізацію та втрату 5Pointz, Квінз залишається центром низових мистецьких ініціатив. Яскравим прикладом є Welling Court Mural Project (WCMP) в Асторії.
Проєкт виник у 2009 році, коли жителі району Джонатан та Джорджина Елліс звернулися до арторганізації Ad Hoc Art з ідеєю прикрасити свою вулицю, стурбовані великою кількістю бандитських тегів. Замість того щоб боротися з графіті каральними методами, вони вирішили перетворити стіни на полотна для професійних вуличних художників.
Перший мурал був створений у грудні 2009 року польським художником M-City. У травні 2010 року відбувся запуск масштабного проєкту, який об’єднав понад 40 муралів. Зараз WCMP охоплює понад 100 муралів і щорічно проводить фестивалі стріт-арту, збираючи митців з усього світу.
Співзасновниця проєкту Елісон Волліс порівнює процес кураторства муралів із грою:
«Це настінний Тетріс». Пошук балансу між простором, художниками та громадою є постійним викликом. Проєкт Welling Court показує, як вуличне мистецтво може служити інструментом об’єднання громади, не перетворюючись виключно на комерційний продукт».
Queens is the Future: мурал, що став символом району
У 2007 році подружжя художників Ів Біддл та Джошуа Франкель створили мурал Queens is the Future на стіні гандбольного майданчика біля школи I.S. 145 у Джексон-Гайтс. На ньому зображено вагон метро (знаменитий потяг лінії 7), який злітає з рейок, немов ракета. Фраза на муралі підкреслює статус Квінза як найбільш етнічно різноманітного округу в США, відображаючи ідею, що майбутнє Америки є інтернаціональним та урбаністичним.
Мурал швидко став культовим, проте у січні 2015 року опинився в центрі скандалу. Без згоди оригінальних авторів, компанія Sony Pictures змінила малюнок, додавши туди Людину-павука для реклами фільму «Нова Людина-павук 2». У переробленій версії Людина-павук «рятував» дітей у вагоні метро, що кардинально змінило початковий зміст твору. Художник Джошуа Франкель висловив розчарування:
«Вони взяли твір публічного мистецтва в громаді й перетворили його на рекламу фільму, назвавши це громадською роботою».
На щастя, після тривалого занепаду, завдяки зусиллям місцевої громади мурал був професійно відреставрований у 2022 році з використанням стійких до погодних умов та ударів матеріалів.
Парк скульптур Сократа: від звалища до артоазису
Ще одним прикладом трансформації міського простору у Квінзі є Парк скульптур Сократа (Socrates Sculpture Park). У 1986 році американський скульптор Марк ді Суверо ініціював перетворення покинутого нелегального сміттєзвалища площею 4 акри в Асторії на відкритий музей.
Сьогодні це найбільший відкритий простір у Нью-Йорку, присвячений виставці скульптур та мультимедійних інсталяцій. Парк функціонував у тимчасовому статусі протягом 14 років, перш ніж у 1998 році отримав статус постійного міського парку. Парк відомий своїм рекламним щитом на вході (Broadway Billboard), який змінюється двічі на рік і задає тон поточним виставкам.
Вуличне мистецтво Квінза — це живий літопис району. Графіті та мурали в Нью-Йорку пройшли шлях від криміналізованого акту вандалізму до визнаного мистецтва, яке захищається на федеральному рівні.
Однак цей успіх має свою ціну. Перетворення стріт-арту на інструмент капіталізму та артвошингу створює нові загрози для автентичності культури та призводить до витіснення самих митців. Знищення 5Pointz стало болючим нагадуванням про те, що публічний простір завжди є полем битви між корпоративними інтересами та свободою самовираження. Проте, завдяки місцевим громадам та незламним художникам, стіни Квінза продовжують «говорити».