Поруч із Якоб-Ріїс-парк, над пляжем півострова Рокавей, колись розміщувалася лікарня Neponsit Beach Hospital. З 1915 по 1955 рік тут діяв туберкульозний санаторій. Покращенню стану здоров’я пацієнтів сприяли не лише медики, а й чисте повітря Атлантики. Розташування лікарні на березі моря забезпечувало пацієнтам сонячне світло та пляжний відпочинок. Пізніше заклад був перетворений на пансіонат для літніх людей. А втім, споруда відома не лише щасливими випадками одужання, а й лячною подією 1998 року, що призвела до двох смертей. Докладніше читайте далі на i-queens.
Зініціював борець із соціальною нерівністю
Відкриття дитячої туберкульозної лікарні на півострові Рокавей – ідея дансько-американського журналіста Якоба Ріїса. Він є одним із засновників документальної фотографії та прославився як борець із соціальною нерівністю. Журналіст зображував у власних роботах життя «низів» Нью-Йорка, а також описав жахливий стан багатоквартирних будинків міста у своїй книзі How the Other Half Lives: Studies among the Tenements of New York. Використовуючи фотографічні та журналістські таланти, Ріїс допомагав знедоленим у Нью-Йорку. Він намагався покращити умови життя незаможних людей, показуючи реальний стан їхніх помешкань середнім і вищим класам. Ріїс лобіював створення багатьох міських парків та ігрових майданчиків, аби мешканці могли хоча б якось рятуватися від тісного способу життя, притаманного містам.
На початку 1900-х років журналіст активно співпрацював з Асоціацією покращення становища бідних і владою Нью-Йорка, щоби створити туберкульозну лікарню якомога далі від міської метушні, на пляжі Рокавею. Мета відкриття закладу – зменшення навантаження на інші медичні заклади. 15 травня 1906 року Легіслатура штату Нью-Йорк ухвалила закон, що дозволив купувати пляжну власність у місті чи за його межами за максимум 2,5 мільйона доларів. Крім того, було дозволено здавати в оренду частину майна для створення лікарень.
15 березня 1907 року Асоціація покращення становища бідних порахувала, що потрібно 250 000 доларів на будівництво санаторію для людей із позалегеневим туберкульозом. Тоді ж розпочалося будівництво Neponsit Beach Hospital, але через два роки зусилля були призупинені через падіння акцій Нью-Йоркської фондової біржі. Щоби зібрати необхідні для будівництва кошти асоціація розповсюдила фотографії «Усміхненого Джо» – хлопчика, хворого на туберкульоз хребта. Хоча дитина лежала прив’язана до залізної рами, у нього була дуже життєрадісна посмішка. Відомий благодійник Джон Д. Рокфеллер виділив на проєкт 125 000 доларів. Крім того, вдалося залучити кошти з інших приватних джерел. Будівництво лікарні відновилося в січні 1914-го та завершилося в березні наступного року, після чого асоціація передала установу місту.
Кого тут лікували?
У Neponsit Beach Hospital здебільшого оперували дітей. Сюди їх привозили з інших міських лікарень, багатоквартирних будинків та дитячих домів. Головна будівля вміщувала 122 ліжка. Відволіктися від думок про хворобу та біль пацієнти могли на балконах і ґанках, звідки відкривався чудовий краєвид на пляж. Діти, які тут лікувалися, переважно були вихідцями бідних сімей чи взагалі виховувалися в сирітських притулках. На своїх кріслах колісних або милицях вони прибували на великі відкриті площі, що виходять на пляж, або приймали сонячні ванни на піску.
Протягом наступних двох десятиліть у санаторії лікували сотні молодих хворих на туберкульоз, даючи їм можливість купатися в океані та виїжджати на вулицю під наглядом. У 1929 році комісар міських лікарень Вільям Шредер-молодший оголосив про розширення лікарні з метою збільшення кількості ліжок. Кошторисна рада Нью-Йорка виділила 300 000 доларів на розширення будівлі, тож вже в 1939 році було завершено будівництво електростанції в кампусі лікарні, а ще через два роки – приміщення для медсестер. Будівля також містила пральню, чоловічий гуртожиток і адміністративний центр. Стіни закладу прикрашали фрески та зображення дітей, які грають ігри, а довколишню територію оточували розкішні сади.
У 1943 році 104 пацієнти були евакуйовані відповідно до наказу мера Фіорелло Ла Ґуардія закрити дитячі заклади з метою економії нафти під час Другої світової війни. Два роки простою дали змогу заощадити 300 000 галонів нафти, що призвело до скорочення споживання мазуту в Нью-Йорку на 10%. У 1945-му лікарня знову відчинила свої двері, але переважно для ветеранів. Служба охорони здоров’я США орендувала установу на 5 років для лікування хворих на туберкульоз колишніх військових. У 1955 році заклад зачинив свої двері через зменшення потреби в туберкульозних лікарнях. Пізніше споруда працювала як будинок для людей похилого віку, а через деякий час – ще і як центр охорони здоров’я аж до 1998 року. Тут доглядали за літніми пацієнтами, переважно з хворобою Альцгеймера. Були також спроби перемістити хворих на ВІЛ/СНІД у крила будівлі, однак вони не реалізувалися через високий ризик швидкого поширення хвороби.
Насильна евакуація
У 1998 році узбережжя Рокавею постраждало від сильного шторму. Будівля Neponsit Beach Hospital опинилася під загрозою обвалення. Міська влада під керівництвом мера Руді Джуліані заявила, що терміново потрібна реконструкція, аби нібито забезпечити об’єкту структурну надійність. За розпорядженням адміністрації мера 282 хворих похилого віку евакуювали під покровом ночі. Їх під примусом посадили в автобуси, попередньо не попередивши ні самих пацієнтів, ні їхніх рідних, після чого розвезли в інші будинки для літніх людей та медичні заклади. Під час такої тривожної нічної евакуації двоє присутніх померли, а ще один зник на кілька тижнів.
Федеральний уряд дійшов висновку, що евакуація була непотрібною і що посадові особи галузі охорони здоров’я не лише поставили під загрозу життя пацієнтів, але й збрехали їм про швидке повернення в Neponsit Beach Hospital. Дехто стверджував, що раптова евакуація насправді була хитрістю, до якої чиновники вдалися, аби перетворити географічно вигідне місце на березі моря на готель.
Знесення
А втім, планів щодо перетворення споруди на рекреаційний простір, як і щодо відновлення санаторію не було. Тому, будівля повільно розвалювалася. Хоча багато нью-йоркських агентств впродовж кількох років намагалися знайти найкращий варіант використання будівлі, але всі вони були безрезультатними.
У 2022 році місто оголосило про плани знесення закинутої споруди, оскільки вона перебувала в аварійному стані. Аби убезпечити довколишні території, були обстежені сусідні помешкання і встановлені вібраційні монітори, за допомогою яких можна легко відстежувати пошкодження майна. Належні заходи з контролю над пилом мінімізували кількість пороху. Крім того, фахівці подбали про випередження проблем, які могли би спричинити гризуни. Вони також провели звукопоглинання на східній будівельній огорожі, що прилягає до сусідніх будинків. Вдалося попрацювати і з громадськістю. Власників будинків, відвідувачів пляжу та обраних посадових осіб проінформували про проєкт. А вже 13 березня 2023 року розпочалося знесення.